Комунальний заклад "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 397 Харківської міської ради"
 
.

Соціальний захист дітей

«ДІТИ НЕ МАЙБУТНІ ОСОБИ; ВОНИ ВЖЕ ОСОБИ. ДІТИ – ІСТОТИ, В ДУШАХ ЯКИХ ВІДКРИВАЄМО ЗАРОДОК ВСІХ ДУМОК І ВІДЧУТТІВ, ЯКІ ХВИЛЮЮТЬ НАС, І ПІДРОСТАННЯМ ЦИХ ЗАРОДКІВ ТРЕБА КЕРУВАТИ З НІЖНІСТЮ».                                                                                                                                         (ЯНУШ КОРЧАК)
Батьки та відповідальність

В останні десятиліття відбулися глибокі зміни соціально-економічних умов життя суспільства, які знову зробили актуальною проблему виконання батьками обов'язків щодо виховання своїх дітей. Перед юридичною наукою і практикою встали питання регулювання батьківських обов'язків в нових умовах, коли половина сімей розпадається, батьки, зайняті зароблянням грошей, не мають можли-вості приділяти своїм дітям досить часу, починають з'являтися нетрадиційні форми сім'ї. У зв’язку з чим важливо закріпити у правових нормах обов’язки батьків та гарантії їх реалізації.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про пра-ва дитини (1989р.), міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших нормативно-правових актах, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Як зазначено в Декларації ООН по правах дитини (1959р.), "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження".

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає:

визначення основних правових, економічних, організаційних, культурних та соціальних засад щодо охорони дитинства, удосконалення законодавства про правовий і соціальний захист дітей, приведення його у відповідність з міжнародними правовими нормами у цій сфері.

Як кажуть, „батьків не обирають” і, нажаль, деякі з них частково або зовсім не приділяють уваги своїм неповнолітнім дітям, тим самим порушують подальше становлення та розвиток їх дитини у нашому суспільстві. Крім того вони порушують норми чинного законодавства.

Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини добре висвітлені у ст. 150 Сімейного кодексу України. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини, фізичні покарання дитини, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Якщо є обов’язки, то є і відповідальність!

За невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності:

- адміністративної (стаття 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) «Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей»);

- цивільно – правової (статті 1178 – 1183 Цивільного кодексу України);

- сімейно – правової (стаття 164 «Підстави для позбавлення батьківських прав»);

- кримінальної (стаття 166 Кримінального кодексу України (далі – КК ) «Злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування»).

Неналежне виконання обов’язків щодо виховання дітей означає бездію, у результаті якої обов’язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Наприклад, схвалюються здійснення підлітком антигромадських вчинків, прививаються погляди, установки, що пропагандують жорстокість, агресивність, ненависть, неповагу до закону; складаються умови, які загрожують життю та здоров’ю неповнолітнього; мають місце постійні чіпляння до дитини з будь-якого приводу и без нього.

Жорстоке поводження із неповнолітніми може виражатись у здійсненні батьками фізичного або психічного насилля щодо них або в замаху на їх статеву недоторканість, а також у застосуванні недопустимих способів виховання (у грубому, зневажливому, що принижує людську гідність, поводженні з дітьми, образі або експлуатації дітей).

Відповідно до статті 184 КУпАП «ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов’язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподаткованих мінімумів доходів громадян».

Невтішна статистика притягнених до адміністративної відповідальності батьків за статтею 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення місцевими судами Миколаївської області, на яких накладено адміністративне стягнення. Так, у 2006 році адміністративне стягнення накладено на 857 батьків, у 2007 році ця кількість виросла до 987 осіб, за 2008 рік адміністративне стягнення накладено на 880 осіб.

«Злісне невиконання батьками , опікунами чи піклувальниками встановлених обов’язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки,-карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк » (стаття 166 КК України).

Якщо у 2006 році за цією статтею засуджено 4 особи, у 2007 році – 1 особу, у 2008 році – 7 осіб, то за І півріччя поточного року уже засуджено 4 особи.

Як вбачається із матеріалів кримінальних справ, засуджені батьки зловживали спиртними напоями, злісно не виконували встановлені законом обов’язки по догляду за малолітніми дітьми, що виражалось у обмеженні харчування, одягу, інших предметів першої необхідності.

Усі ми повинні створити світ, сприятливий для дітей, світ у якому кожна дитина почуватиметься захищеною, де її думка буде поважатися, де немає місця насильству, світ, який би дав змогу виховати здорове, щасливе, досконале покоління. Оскільки сьогоднішні діти – завтрашні громадяни, то їх захист і розвиток є передумовою майбутнього розвитку людства.

/Files/images/vesna/0796543.jpg

Захист прав неповнолітніх

• Ст. 56 Сімейного Кодексу України говорить про те, що дитина має право на захист своїх прав і право на захист від зловживань з боку батьків.

• Захист прав і законних інтересів здійснюється батьками, а у випадках, передбачених Сімейним кодексом (зокрема, коли органом опіки і піклування встановлено, що між інтересами батьків і дітей є суперечності, батьки позбавлені батьківських прав, громадяни, чия дієздатність обмежена унаслідок зловживання алкоголем) органом Опіки і піклування, прокурором, судом.

• При порушенні прав і законних інтересів дитини, при зловживанні батьківськими правами, жорстокому обігу дитина має право звернутися за їх захистом до органу Опіки і піклування при адміністрації району, а після досягнення 14-ти років в суд.

• Посадовці організації, інші громадяни, яким стане відомо про загрозу життя, здоров'ю дитини, про порушення його прав і законних інтересів, фактів жорстокого обігу, зобов'язані повідомити до органів Опіки і піклування по місцю фактичного знаходження дитини. При отриманні таких відомостей орган Опіки і піклування зобов'язаний вжити необхідні заходи по захисту прав і законних інтересів дитини.

• Функції захисту прав неповнолітніх (зокрема і при виявленні фактів жорстокого поводження з дитиною) покладені на Органи опіки і піклування при Адміністраціях районів, Прокуратуру (помічника прокурора по захисту має рацію неповнолітніх), інспекцію у справах неповнолітніх при РВВС районів, комісії у справах неповнолітніх.

• Ст. 156 кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за невиконання обов'язків по вихованню неповнолітнього, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім. Жорстокий обіг може виражатися в не представлені неповнолітньому харчування, замиканні в приміщенні одного на довгий час, систематичному приниженні його гідності, знущаннях, нанесенні побоїв.

• Невиконання або неналежне виконання обов'язків по вихованню неповнолітнього батьком або іншою особою, на яке покладені ці обов'язки, а рівно педагогом або іншим працівником освітнього, виховного, лікувального або іншої установи, зобов'язаної здійснювати нагляд за неповнолітнім, якщо це діяння сполучене з жорстоким поводженням з неповнолітнім, карається штрафом від 50 до 100 мінімальних розмірів оплати праці, або обмеженням свободи на строк до 2-х років з позбавленням має рацію посідати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років або без такого.

• Жорстоке поводження з дітьми (зокрема фізичне і психічне насильство над ними), замах на їх статеву недоторканність є підставою (згідно статті 69 Сімейного Кодексу України) для позбавлення батьків батьківських прав.

/Files/images/vesna/0854321.jpg

Як здійснюється захист прав дитини?

Захист прав дитини в адміністративному порядку здійснюється правоохоронними органами і органами опіки і піклування (ст. 8 СК).

До перших відносяться:

- Прокуратура,

- Органи внутрішніх справ.

Прокурор, захищаючи права дітей, використовує наступні способи:

- пред'явлення позову про позбавлення батьківських прав (ст. 70 СК), обмеження в батьківських правах (ст. 73 СК), про відміну усиновлення дитини (ст. 142 СК);

- пред'явлення в суд, орган опіки і піклування заяви з вимогою про відновлення (визнанні) порушеного (оспореного) права дитини (ст. 21 Закону «Про прокуратуру України»);

- безпосередньо беручи участь в розгляді судом справ про захист прав дитини (ст. 35 Закону «Про прокуратуру України»; ст.ст. 72, 73, 125, 140 СК України);

- внесення застереження про неприпустимість порушення прав дитини надалі і уявлення про усунення порушень закону (ст. 24, ст. 25 Закону «Про прокуратуру України»);

- опротестовування актів інших адміністративних органів, що мають пряме відношення до захисту прав дітей (за наявності підстав, передбачених законом (ст. 23 Закону «Про прокуратуру України»).

Органи внутрішніх справ беруть участь в примусовому виконанні рішень, пов'язаних з відбиранням дитини (ст. 79 СК), а також в розшуку осіб, що ухиляються від виконання присуджень по суперечках, пов'язаних з вихованням дітей (пп. 14 ст. 10 Закону "Про міліцію", ст. 3, 6 Указу Президента України "Про міліцію суспільної безпеки (місцевої міліції) в України"). Також ВВС проводять індивідуальну профілактичну роботу з сім'ями, в яких порушуються права дитини; з батьками, не виконуючими або неналежно виконуючими свої обов'язки по вихованню, навчанню або утриманню неповнолітніх дітей; беруть участь у виявленні фактів порушення прав дитини в сім'ї; у необхідних випадках здійснюють підготовку справ по позбавленню і обмеженню батьківських прав.

Захист прав дитини в сім'ї входить також в компетенцію Комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав. Згідно ст. 11 Закону "Про основи системи профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх" в обов'язку цих комісій входить:

пред'явлення до суду позову про позбавлення і обмеження батьківських прав;

здійснення заходів по захисту і відновленню має рацію і законних інтересів дитини, виявленню і усуненню причин і умов, сприяючих їх бездоглядності, безпритульності;

організація, у разі потреби, контролю за умовами виховання, навчання, утриманню неповнолітніх дітей;

підготовка матеріалів, що представляються в суд з питань, пов'язаних із захистом прав дитини в сім'ї.

Відповідно до ст. 121 СК України органи опіки і піклування виявляють дітей, що залишилися без піклування батьків, ведуть облік таких дітей і виходячи з конкретних обставин втрати піклування батьків обирають форми їх пристрою, а також здійснюють подальший контроль за умовами їх утриманню, виховання і освіти. Крім цього, органи опіки і піклування: пред'являють позов про позбавлення батьківських прав, обмеження батьківських прав, виступають в ролі відповідача у справах про відновлення в батьківських правах, відміні обмеження батьківських прав, дають висновки у справах, пов'язаним зі встановленням усиновлення, відміною усиновлення, дають висновки по суперечках, пов'язаних з вихованням дитини в сім'ї, відповідно до ст. 79 СК беруть участь у виконанні рішень суду у справах, пов'язаним з вихованням дітей.

В даний час в більшості органів опіки і піклування всю роботу по захисту прав неповнолітніх виконує як правило один фахівець (інспектор) з охорони дитинства. Це призводить до того, що вдається виконувати тільки саму невідкладну роботу, як правило пов'язану з представництвом інтересів неповнолітнього в суді, підготовкою висновків (часто непрофесійних, у зв'язку з відсутністю необхідних для цього навиків і знань), по запиту суду і т.д. Таким чином у органів опіки і піклування немає можливості захищати права дітей належним чином, у зв'язку з чим пропонується провести реформу цих органів. Основними елементами реформованого органу опіки і піклування будуть:

- розширення круга дітей, захист прав і законних інтересів яких здійснюють органи опіки і піклування;

- введення системи соціального патронату над дітьми (сім'єю), потребуючими в державному захисті (До сім'ї, в якій дитина визнана потребуючою в державному захисті "прикріпляється" патронатний вихователь, що надає необхідні допомоги у вихованні дитини і реабілітації сім'ї.);

- складання Плану по захисту дитини – акту органу опіки і піклування, в якому встановлюється перелік заходів щодо забезпечення прав і законних інтересів дитини, потребуючої в державному захисті, терміни їх виконання, встановлюється чітке розмежування відповідальності при виконанні плану між сторонами, що беруть участь в процесі виховання і утриманню дитини;

- розподіл повноважень по опіці і опікуванням між декількома вповноваженими главою органу місцевого самоврядування службами (очевидно, що вищезгаданий об'єм повноважень не може здійснюватися одним фахівцем з охорони дитинства);

- створення (перепрофілювання) установи, що надає патронатне виховання (установи для утриманню, виховання і підготовки дитини, потребуючої в державному захисті, до приміщення в сім'ю а також по пошуку, відбору і навчанню патронатних вихователів, наданню сприяння у вихованні і проведенні реабілітаційної роботи з дітьми і т.д.);

- розмежування прав і обов'язків по захисту прав і законних інтересів дитини, тобто розподіл обов'язків по законному представництву інтересів дитини між уповноваженою службою (установою), кровними батьками (законними представниками дитини) і патронатним вихователем;

- контроль уповноваженої служби за станом розвитку дитини, потребуючої в державному захисті.

Можливість швидкого упровадження і успішного застосування описаної вище моделі є сумнівною, оскільки вона багато в чому списана із західних моделей, і ефективність її роботи в наших умовах не була спеціально досліджена. Проте положення, коли згідно федеральній нормі, на 5 тисяч неповнолітніх повинен бути лише один фахівець з охорони їх прав є неприйнятним і повинне бути виправлене.

Таким чином, захист прав дитини в судовому порядку торкається випадків порушення його прав в сім'ї, якщо виникає суперечка про виховання дитини. А захист прав дитини, особливо того, хто втратив батьківське піклування, входить в сферу діяльності органу опіки і піклування. Тому пріоритетним і найпоширенішим способом захисту прав дитини є не судова, а адміністративно-правовий захист, здійснюваний органами опіки і піклування. Саме ці органи вповноважені державою на виконання захисних функцій, які здійснюються по різному, залежно від конкретної ситуації. Важливою передумовою захисту цими органами прав неповнолітнього є тісний контакт і взаємодія з прокуратурою, ВВС, Комісіями у справах неповнолітніх і іншими державними і суспільними організаціями. На жаль, основна частина законів, прийнятих до теперішнього часу, направлена на прописування ролі відомств і визначення меж їх діяльності. Це привело до посилення міжвідомчих бар'єрів і потенціювало боротьбу відомств за бюджетні кошти, тоді як механізм взаємодії відомств і їх відповідальності за невиконання покладених на них функцій по захисту прав дитини законодавчо не прописаний.

Приведений перелік державних органів, що захищають права дітей навряд можна вважати вичерпним, оскільки на місцях участь в захисті прав дітей можуть брати і інші органи, число яких постійно росте (Центр соціальної допомоги сім'ї і дітям, Центр психолого-педагогічної допомоги населенню, Центр екстреної психологічної допомоги по телефону, соціально-реабілітаційний центр для неповнолітніх, Центр допомоги дітям, що залишилися без піклування батьків).

Один з раніше невідомих способів захисту прав дитини – закріплена в ст.56 СК України можливість самостійно захищати свої права у разі порушення їх батьками або особами їх замінюючими. У цих випадках дитина може звернутися до органу опіки і піклування, а після досягнення 14 років – в суд. Проте реальних передумов для здійснення даного права поки не існує, оскільки чинне цивільно-процесуальне законодавство не визначає положення неповнолітнього учасника цивільного процесу, що втратив батьківське піклування.

Що стосується скарг до органу опіки і піклування, в прокуратуру або до яких-небудь інших органів, що займаються захистом прав дітей, то не дивлячись на уявну простоту цієї процедури, дитина найчастіше не може нею скористатися, частково тому, що не знають своїх прав, і не мають доступу до незалежних джерел правової допомоги. Крім того, враховуючи, що винуватцем насильства часто є директор або співробітник дитячого будинку або інший посадовець, діти не вірять в можливість добитися справедливості.

Право дитини на самозахист означає існування обов'язку органів, у правомочних на захист прав дитини, вживати за його скаргою відповідні заходи. Відсутність законодавчого регулювання цього питання на практиці може привести до небажання посадовців фіксувати скарги дітей і робити які-небудь дії для відновлення їх прав.

Крім захисту прав дитини на національному рівні можливий його захист за допомогою міжнародних механізмів захисту, заснованих на міжнародних нормативних актах, що є, відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції України частиною правової системи України, і що має преюдиціальне значення.

В даний час Україна зобов'язана періодично уявляти в Комітет з прав дитини ООН державні Доповіді про положення з правами дитини в України. Конвенція про права дитини, механізмом реалізації положень якої є Комітет–універсальна – єдиними країнами, що не ратифікували її, є США і Сомалі. Конвенція не тільки ідентифікує дитину як особу, наділену конкретними правами, але також робить можливим для дитини затвердження своїх прав за допомогою національних судових або адміністративних процедур (ст. 12 Конвенції). Багато експертів вважають, що одним з найзначніших внесків, зроблених Конвенцією в законодавство з прав людини, є саме упровадження принципу трансформації дитини з пасивного об'єкту "захисту" в активного суб'єкта.

За підсумками розгляду представленої державою Доповіді, альтернативних доповідей неурядових організацій і відповідей держави на додатково поставлені питання, Комітет виносить рекомендації по удосконаленню ситуації з правами дитини в Україні і особливому захисті окремих категорій дітей. Україна вже представила в Комітет дві Доповіді (1993, 1999 рр.) за підсумками розгляду яких були винесені відповідні рекомендації, і повинна представити наступну періодичну Доповідь в 2003 році.

Ще одним міжнародно-правовим способом судового захисту прав дитини є його обіг в Європейсь-кий Суд з прав людини. У разі встановлення цим судом порушення права заявника йому може вип-латити грошова компенсація, а рекомендації Суду є обов'язковими для виконання державою-відпо-відачем. Звичайно інтереси дітей перед Європейським судом представляють їх батьки, але якщо це з яких-небудь причин неможливо, дитина може скористатися допомогою адвоката або суспільної організації, відповідно до національного законодавства.

При цьому в прецедентах Європейського Суду особливо указується, що неповнолітні можуть самостійно або через представників ініціювати подачу скарги.

Велика кількість справ про захист прав дітей в Європейському суді торкаються призначення опіки над дитиною, контактів з батьками і іншими родичами, а також – права на пошану особистого і сіме-йного життя, неприпустимості застосування фізичних покарань і права на навчання.